Слива середньостигла

Для посадки сливи ґрунт має бути глибокий, не менше 35-40 см обробки. Контроль кислотності легко вести відповідно до бур'янової рослинності. На кислих ґрунтах переважають хвощ, пикульник, щавель, м'ята, подорожник, перестріч гайовий, верес; на слабокислих — ромашка, в'юнок, конюшина. Кислі ґрунти обов'язково вапнують. Для суглинок 500 г.кв/метр, на піщаних 200 г.кв/метр. Найбільш дієвий спосіб вапнування полягає в тому, щоб спочатку рівномірно посипати ґрунт вапном (попелом), а потім гноєм (коров'яком), відтак його перекопують. Посадкову яму роблять завширшки 50-60 см і такою ж глибиною. В яму кладуть гній або компост 10-16 кг, 100—150 г подвійного суперфосфату, 80-120 г сіркокислого калію (60-80 г хлористого калію) або 400—500 г попелу.

Після посадки в саду за першого року сливу обрізують з метою правильного формування крони. Молоді дерева деяких сортів вже у перші роки після посадки виганяють довгі (до 1 — 2 м) однолітні пагінці, тому для регулювання росту потребують обрізування. Дерева сливи формують так само, як деревоподібну вишню.

У зимостійких сортах залишають штамб заввишки 40 — 60 см, у менш зимостійких — заввишки 20 — 30 см. Чим нижче штамб, тим дерева стійкіші до несприятливих умов зими.

Поліпшувати зимостійкість квіткових бруньок сливи можна шляхом покращення ґрунтового та водного режимів. У посушливі роки необхідні полив і мульчування ґрунту. У вологі — посів у міжрядді покровних культур, які здатні поглинати надлишок вологи.

У перші роки росту дерева сливи рекомендується обрізувати якомога менше. Вирізують гілки, які надалі можуть загущувати крону. Вкорочують лише ті однолітні гілки, яким потрібно надати правильного напряму, а також зрівняти їх за силою росту з основними скелетними розгалуженнями, підпорядкувати бічні розгалуження основній гілці, аби не дати їй розгалужуватися.

Зрізують також верхівки сильних пагонів з підмерзлою корою, з недорозвиненими зближеними бруньками. Ступінь вкорочування гілок у рослин, плодоносних на однолітній деревині, має бути мінімальним, аби не викликати дуже сильний ріст і появу великої кількості гілок, які загущують крону.

Особливістю сливи є утворення сильних, конкурентнопридатних пагонів, які відгалужуються під гострим кутом.

Такі пагони потрібно вирізувати на кільце. Крім того, у сливи часто трапляється відростання міцних пагонів. Ці утворення необхідно вчасно видаляти. Тому обрізувати дерева сливи рекомендується щорічно.

При вирощуванні сливи формують два давно узвичаєні типи крони: лідерну та вазовидну. Лідерна крона має центральний провідник з 5—8 скелетними гілками. В нижньому ярусі залишають 3—4 скелетні гілки. В наступному ярусі скелетні гілки першого порядку закладаються з інтервалом 40—60 см. У дерева сливи з кроною вазовидної форми центральний провідник відсутній. Його видаляють під час закладання нижнього ярусу з 3—4 гілок, які виконують усі функції лідера. У дерев сливи більш зимостійких сортів вазовидну крону влаштовують на висоті 40—60 см. Слабозимостійкі сорти рекомендується вирощувати на низьких штамбах — заввишки 10—20 см. При формуванні вазовидної крони розгалуження пагонів — стовбурів закладають на висоті 50—100 см від їхньої основи й скеровують убік. Загальну кількість таких пагонів доводять до 6—8, аби утворити помірно загущену крону.

Вазовидні крони достатньо добре освітлюються сонцем, добре прогріваються, чим зумовлюється формування високоякісних плодів.

Період росту сливи, для якого характерне слабке плодоношення, триває 6—7 років після посадки. В цей час формується основа деревини із сильними однолітніми приростами.

Плодоносить слива протягом 10—15 років.

У третій період — затухання життя дерева — йде відсихання окремих гілок, знижується врожайність. Кора у старих дерев відшаровується через опіки та морозовини, з'являється камедетечія.

Тривалість проходження вказаних періодів життя дерева значною мірою зумовлюється агротехнічним станом саду.

Через зимові пошкодження у сливи — замерзання окремих гілок, коренів та плодових бруньок, опіки в зоні кореневої шийки.

Слива чутлива до літньо-осінньої ґрунтової посухи, особливо в роки значного плодоношення, коли з плодами виноситься велика кількість вуглеводів, через що дерева не здатні добре підготуватися до зими. При цьому тканина дерева не достигає та пошкоджується, навіть у відносно помірні зими.